Про Блог
Майкла
Я народився в місті Ужгороді, в якому ніколи не жив. У довгих коридорах львівських гуртожитків я читав тих, кого назвали «втраченим поколінням», вивчаючи минуле, живучи теперішнім і думаючи про майбутнє, тому що це - єдине, що можна змінити.
Вони не читають казок
Вони не читають книжок, вони дивляться серіали. Хочуть відійти, забути день, дні, будні. Їм не потрібна реальність, особливо в книжках. Досить. Най буде це «мило», де завжди щасливий кінець.25.08.2010 13:46
Ми називаємо місто своїм
Ми називаємо місто своїм, починаючи день з роботи. Відкриваючи цех, кабінет, гараж, буду, кіоск. Ми називаємо місто своїм, коли не мовчить телефон. Сьогодні, зараз, вже! Нас знають, нас кличуть, нас потребують, ми – в ділі. Наше минуле, теперішнє – тут, і майбутнє, ми думаємо, буде пов’язане з ним. Вечір, ми закриваємо день і спішимо назад. Нас чекають вдома. Сім’я. Все одно. Дім – робота – дім.16.08.2010 14:21
Сахарова, 42
Ми старались зліпити реальність з уривків слів, фраз і речень великого міста. Фотографій, які приносили фотографи, чуток, телефонних дзвінків, всього того інформаційного мотлоху, який забивав ефір. Потім прийшов Інтернет і ...10.08.2010 18:13
