Про Блог
Андрія Бондаря
Андрій Бондар – поет, перекладач, есеїст
Народився 1974 року у Кам'янці-Подільському. Лауреат видавництва «Смолоскип» (1997). Закінчив Києво-Могилянську академію. Був головним редактором газети Асоціації українських письменників (АУП) «Література плюс», редактором літературних сторінок у газетах «Дзеркало тижня» і «Газета по-українськи». Дописувач багатьох українських паперових ЗМІ. Колумніст «Газети по-українськи» і Zaxid.net. Автор збірок віршів «Весіння єресь» (1998), «Істина і мед» (2001), «Примітивні форми власності» (2004). Автор перекладів з польської мови: Вітольд Ґомбрович, «Фердидурке» (2002); Марек Лавринович, «Погода для всіх» (2005); Міхал Вітковський, «Хтивня» (2006); Павел Смоленський, «Похорон різуна» (2006), Богдан Задура, «Поет розмовляє з народом» (2007) та ін.
Одружений, виховує доньку. Мешкає в с. Пороскотень в околицях Києва.
Блоґ у Livejournal: bndr-ndrj.livejournal.com
Образи старого світу
Ніхто раз і назавжди не визначив, що вільно в цьому світі писати рецензії лише на нові фільми. Це було б нестерпно так само, як жити тільки сьогоднішнім днем, а вчорашній з позавчорашнім вважати вже нетрендовою і немодною музейною класикою, де разом із тобою колишнім розкладено експонати твого життя. Кілька днів тому я побачив незвичайну стрічку. Її автор – словацький режисер Душан Ганак – відзняв далекого 1972 року документальний фільм «Образи старого світу» («Obrazy starého sveta») – з наголосом, звісна річ, на першому складі у слові «образ». Для кіно-гурманів, мабуть, незайвим буде довідатись, що у цій роботі взяв також участь чільний представник нової хвилі чехословацького кінематографу Ян Шванкмаєр.27.08.2010 08:57
Чуття єдиної родини
Проект із умовною назвою «український гімн, виконаний нацменшинами України» авторства Марка й Анни Гресь, що вийшов на телеканалі «Інтер» і був викладений на Youtube, буквально нікого з моїх знайомих не залишив байдужим.19.08.2010 19:17
Реформація. Лібералізм. Люстрація
Постійно доводиться чути й читати на свою адресу різноманітні репліки. Їхня суть здебільшого зводиться до кількох функцій: або вказати автору на його місце, або просто посперечатись, або повчити з висоти своїх сивин чи мозкових звивин, або зачепитись за неточний факт, а відтак звинуватити в некомпетентності (так, начебто призначення авторських блоґів бути джерелом компетентності та сховищем рецептів виходу з кризи), або «потролити», або ж скрушно зітхнувши, погодитися з автором і сказати приблизно таке: «Сумно. Але шкода, що автор не пропонує шляхів виходу з ситуації…».12.08.2010 13:43
