Громадськість Львова проти підпорядкування Музею "Тюрма на Лонцького" СБУ

Провідні львівські науковці, історики та громадські діячі виступили з відкритим зверненням до керівництва держави, СБУ та міської влади Львова, в якому виступили проти створення Музею «Тюрма на Лонцького» під егідою Служби безпеки України.

«Не можна допустити, щоб творення концепції музею та його діяльність залежали від політичних чинників, ідеологічної орієнтації та особистих поглядів людей, які можуть обіймати вищі державні посади. Єдиний спосіб уникнути цього - вивести музей з підпорядкування Служби безпеки України», –йдеться у листі.

На думку підписантів, "саме місто Львів, володіючи великим культурним потенціалом і тривалими міжнародними зв’язками, повинно бути основним ініціатором і засновником такого музею. Саме львівська громада є надійним гарантом створення та стабільної діяльності вищеназваної установи."

Подаємо повний текст листа.

"В Україні розпочали реалізовуватися проекти, що стосуються історичної пам’яті, вивчення історії та вшанування жертв людиноненависницьких режимів. Не може не тішити початок конкретних дій державної та місцевої влади щодо створення меморіальних музеїв та науково-дослідницьких центрів.

Однак, наукові кола, як українські, так і закордонні, та громадськість Львова стурбовані ситуацією, що виникла навколо створення у місті меморіального музею "Тюрма на Лонцького" – науково-дослідницької установи, що покликана досліджувати історію репресій та злочинів проти людства, спрямованих проти українського, польського, єврейського та інших народів Галичини, Волині, Закарпаття і Буковини у часи між Першою і Другою Світовими війнами, в часи радянської і нацистської окупацій та у післявоєнний період.

Приміщення колишньої тюрми на Лонцького є місцем трагедії для багатьох тисяч мешканців Львова. Це місце свідчить, що у ХХ столітті тоталітарні та авторитарні режими "мотивували" знищення людей за расовими, етнічними, політичними, соціальними, релігійними "причинами", спрямовуючи свої репресії та злочини проти різних груп людей, приводячи до бруталізації суспільства та його занепаду. Колишня тюрма на Лонцького – це місце, яке є символом трагічної історії Львова у ХХ столітті, тому важко переоцінити його важливість для громади міста.

Стурбованість викликає той факт, що музей засновується як структурний підрозділ Служби безпеки України. Важливою є готовність Служби безпеки України сприяти творенню музею, насамперед через відкриття доступу до архівних матеріалів. Така відкрита співпраця є знаковою зміною у розвитку української держави. Проте не можна допустити, щоб творення концепції музею та його діяльність залежали від політичних чинників, ідеологічної орієнтації та особистих поглядів людей, які можуть обіймати вищі державні посади. Єдиний спосіб уникнути цього - вивести музей з підпорядкування Служби безпеки України.

Музей "Тюрма на Лонцького" буде важливим чинником в утвердженні Львова як європейського міста та України як європейської держави. Меморіал має стати місцем зустрічей, взаєморозуміння та усвідомлення минулого. Саме тому місто Львів, володіючи великим культурним потенціалом і тривалими міжнародними зв’язками, повинно бути основним ініціатором і засновником такого музею. Саме львівська громада є надійним гарантом створення та стабільної діяльності вищеназваної установи. Держава повинна всебічно підтримувати такі ініціативи територіальних громад, допомогти Львову у створенні Музею та сприяти його становленню і розвитку.

Переконані, що тільки шляхом найширшого залучення громадськості, включно з експертами, науковцями та дослідниками, можна створити перший в Україні Меморіальний музей–в’язницю "Тюрма на Лонцького" – важливий науково-дослідницький та освітній центр, місце вшанування пам’яті жертв, які страждали та загинули на цьому місці.

З повагою,

Петро Франко, голова Львівського обласного Товариства політичних в’язнів і репресованих

Олесь Гуменюк, голова Львівського крайового Братства воїнів ОУН-УПА

Мирослав Маринович, правозахисник, публіцист, член-засновник Української Гельсінської групи, організатор амністерського руху в Україні

Ярослав Грицак, професор Українського Католицького Університету, директор Інституту історичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка

Тарас Возняк, політолог, культуролог, філософ, засновник та головний редактор незалежного культурологічного часопису "Ї"

Леонід Зашкільняк, заст. директора Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України

Ілько Лемко, журналіст, публіцист, історик

Богдан Панкевич, почесний консул Королівства Нідерландів

Олег Павлишин, доцент кафедри новітньої історії України, співробітник інституту історичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка

Андрій Мокроусов, відповідальний редактор, часопис "Критика"

Іван Губка, багатолітній політв’язень, головний редактор часопису "Воля і Батьківщина"

Ігор Скочиляс, голова історичної комісії Наукового товариства ім. Т. Шевченка в Україні

Олег Турій, завідувач кафедри церковної історії Українського Католицького Університету

Оксана Кісь, історик, етнолог, наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України

Ірина Кіянка, доцент кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

Мирон Стахів, історик, археолог, музеєзнавець, директор Програми імені Фулбрайта в Україні

Оксана А.Винницька, доктор педагогічних наук, член кореспондент Наукового товариства ім. Т. Шевченка в Канаді

Марко Царинник, історик

Ігор Марков, політолог, завідувач сектору етносоціальних досліджень Інституту народознавства НАН України

Тетяна Журженко, доцент кафедри теоретичної і практичної філософії, Харківський Національний Університет ім. В.Н. Каразіна, науковий співробітник Інституту політичних наук Віденського університету

Володимир Кулик, політолог

Наталя Федорович, історик

Леонтій Войтович, професор, д. і. н. Львівського національного університету імені Івана Франка, завідувач кафедри історії середніх віків і візантиністки

Анатолій Подольський, кандидат історичних наук, директор Українського центру вивчення історії Голокосту

Софія Дяк, історик

Наталка Римська, есеїстка, перекладачка

Тарік Сиріл Амар, академічний директор Центру міської історії Центрально-Східної Європи

Лист залишається відкритим для підписання усіма людьми, які підтримують це звернення. Солідарність з авторами листа можна висловити за електронною адресою: za_muzejlonckogo@ukr.net

Додати коментар (2500 знаків):

Iм'я*
Вiдгук*
OpenID
Код*

Коментарі до статті

11111-10-2009 15:39

На користь авторів листа - здоровий глузд; не може спецслужба керувати створенням меморіального музею, який має національне значення. Наприклад, в Будапешті створенням Будиеку терору займалася громадська фундація за підтримки уряду. Факт причетності спецслужб, навіть якщо з ними й співпрацюють історики, знижує довіру до музейної експозиції. Дивно, що такі грамотні хдопці, як Вятрович і Забілий, цього не розуміють.

до Голодупенка09-10-2009 15:50

а доця Калинець за які заслуги стала проректором універу?

а внучку тепер хто пропихає?

за які заслуги?

козак Голопупенко09-10-2009 13:42

до Цікаво

круто ж ви перекручуєте факти та відкрито брешете!

Калинець=Голокост?!? смішно

Цікаво08-10-2009 18:40

Цікаво, яким бачить музей заангажована в його творення п. Калинець? Відомо, що її, єврейську дитину врятувала від смерті українська родина. Дала їй своє прізвище, словянське ім"я, охрестила (чи ні?). ЇЇ походження прекрасно знало НКВД-КДБ, чим шантажувало й врешті змусило до співпраці. Але не про це йдеться. Очевидно п. Калинець прагне, щоб музей обєктивно відобразив трагедію Голокосту?

Vinaf08-10-2009 17:52

"загалом, на мою думку, Андрій Іванович дуже чесна і принципова людина" Тарасе, якщо твій родич чесна людина, то я китайський імператор. Фірма Садового "Галицькі інвестиції" у 90-х роках зібрала майнові сертифікати, і досі невиплатила жодних девідентів сотням тисяч вкладників. А потім п. мер зробив так, щоб фірма збанкрутувала. А пан мер зміг купити собі дакілька ЗМІ і всяких інших фірм і чесно став нашим мером. Так само і ви, Тарасе на конференцію, яку ви робили до 17 вересня у програму включили Я. Дашкевича і чомусь випадково навіть не повідомили його про це, що він там має бути, а ще С. Бандеру включили до проекту про збір спогадів, хоча згоди він не давав. Все робити для вашого піару, незважаючи на морально-етичні норми.